Президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський розповідає про вшанування пам’яті євреїв, загиблих у Другій світовій війні.

arkadiy monastyrskyyІрина Сампан: Наскільки представлена в Україні єврейська культура?

Аркадій Монастирський: За радянських часів трагедія єврейського народу під час Другої світової sampan2замовчувалася, наскільки це було можливо. Якщо ви пам’ятаєте, на місцях розстрілів євреїв було написано: «В цьому місці були розстріляні (чи замучені) радянські люди». Починаючи з 1948 року тема Голокосту не обговорювалася. Люди, які займалися історією Голокосту, були приречені на те, що їм не давали працювати.

Тільки починаючи з 1991 року, була сказана вся правда про цю трагедію. Під час Другої світової війни на території України загинуло 1 600 000. Це були переважно люди похилого віку, жінки та діти. Тому що чоловіче населення було у радянській армії.

Євген Павлюковський: Давайте поговоримо про рівень обізнаності. Ця складова є не тільки складовою історії, а має ще й етичну складову. Наскільки сучасне українське суспільство ознайомлене з цією проблемою?pavlukovskiy4 0

Ірина Сампан: Наскільки замовчення вплинуло на істориків, викладачів, учителів та дітей?

Аркадій Монастирський: Вже 10-15 років ми говоримо про те, що історія Голокосту є складовою української історії. Раніше вважалося, що єврейська історія — це зовсім інше. Зараз прийшло розуміння цієї проблеми. Ставлення до єврейської історії, місць поховань змінилося.

Раніше громадянське суспільство не було обізнане щодо цієї трагедії. Виховалося ціле покоління, яке не знає майже нічого. Тема почала висвітлюватися у 2007-2008 роках.

Після 91-го року почалися дослідження. Виникла велика кількість єврейських громад. Вони почали надолужувати втрачений час. Після цього виникла можливість вивчати цю тему, встановлювати пам’ятники на місцях поховань і займатися вихованням молоді, вивчаючи історію Голокосту як приклад того, до чого може довести людоненависницька ідеологія.

Ірина Сампан: Як ваша організація займається відродженням єврейської культури і пам’яті? Як ви добивалися від влади відкриття музею єврейської пам’яті?

Аркадій Монастирський: Я, як член державного організаційного комітету з відзначення 75-річних роковин трагедії Бабиного Яру весь час беру участь у засіданнях. Там є багато питань пов’язаних з відзначенням роковин. Ми, як Фонд, з 97 року займалися дослідженнями і будівництвом пам’ятників. Починаючи з 1997 року нашим Фондом було профінансовано і відкрито 25 меморіальних пам’яток, дошок, присвячених Голокосту.

Якщо говорити про 1 500 місць поховань, це невелика крапля, але до цього було багато пам’ятників, які були споруджені громадою або державою за період Незалежності.

Залишилась велика проблема з Бабиним Яром. Кожні 5 років на державному рівні стає питання увічнення пам’яті. Київ — одна з небагатьох європейських столиць, де поки що немає музею історії трагедії Бабиного Яру. Ми, як єврейська громада, дивимось на цю проблему, щоб вшанувати пам’ять закатованих євреїв в Бабиному Яру. Але ми бачимо цю проблему не тільки як єврейську. Там були розстріляні за два роки окупації Києва роми, представники радянського підпілля. Для нас важливо, щоб була увічнена пам’ять всіх.

Більше року тривала боротьба з приватними забудовниками і, на жаль, українськими профспілками, які приватизували на вулиці Мельникова, 44 єдину споруду-свідка трагедії, колишню контору Лук'янівського єврейського кладовища. Через суд довелося віддати будинок державі для того, щоб в цьому році там був створений  невеликий, тимчасовий меморіальний комплекс  — виставка, яка буде розповідати про трагедію Бабиного Яру.

На території 28 гектарів зараз Національний державний заповідник. У держави не вистачає грошей на те, щоб підтримувати територію.

Близько тижня тому відбувся черговий вандалізм. Біля Менори було спалено ізраїльський державний прапор. За кошт громадських організацій біля пам'ятника нещодавно була встановлена відеокамера,  яка виведена до Шевченківського відділення поліції. Тобто, треба розуміти, що в поліції все бачили, але дивує те, що патруль приїхав на місце злочинного антисемітського акту тільки через приїхала 50 хвилин.

Євген Павлюковський: Наскільки нащадки різних груп, які бережуть пам’ять про трагедію в Бабиному Яру, знаходять порозуміння?

Аркадій Монастирський: Я вважаю, що треба зібратися громадянському суспільству та історикам і сказати, що було добре, що погано. Були Праведники, які врятовували людей від розстрілу, були й посібники злочинців, їх було багато і серед українців, і серед росіян, вони видавали євреїв за борошно, хліб, гроші. Щоб більше ніколи не було геноцидів на нашій землі.

Євген Павлюковський: Наскільки коректним сьогодні є термін «Голокост»?

Аркадій Монастирський: «Голокост» — це міжнародне слово. Я хочу привітати Україну, що вона приєдналася в цьому році до Міжнародного альянсу з вивчення Голокосту. Тепер у нас є можливість через міжнародні організації долучатися до історичної правди.

Студія "Громадського радіо"

 

 

Go to top