У перші дні листопада в Луганську згадують жертв масових розстрілів 1942 року. Тільки першого числа за містом у районі Гострої Могили було знищено 1987 городян. Так з'явився луганський Бабій Яр.

Людей розстрілювали і скидали в окопи та протитанкові рви. Велика частина з них — представники єврейської громади, яка була дуже численною у місті. За переписом 1899 року кількість євреїв у Луганську становила 12% населення. У місті тоді проживали 27 000 жителів.

Після того, як 16 липня 1942 року Червона армія покинула Луганськ і до міста увійшли німецькі війська, був виданий указ військової комендатури. У ньому говорилося, що всі євреї повинні носити жовті пов’язки і Зірки Давида. Водночас окупаційна влада почала закривати єврейські установи та культові місця.

Дотепер живі свідки тих подій. У луганчанки Ліни Білих в тих рвах залишився лежати батько.

«Німці змусили всіх євреїв зареєструватися. Мама сама не зареєструвалася, зареєструвався тільки батько. Вони ходили на роботу. В основному їх примушували … вони брали каміння і мостили дороги.

Я запам’ятала той ранок. У квартирі висів годинник, який відбивав кожну годину. І я не спала всю ніч, я думала, що зараз 6:00 … батько мій повинен йти туди … Знаєте, з тих пір я не можу чути ні бою годинника, ні ходити по вулиці Пушкіна нашого міста».

У той день першого листопада всім євреям було наказано прийти до шостої години ранку в район стадіону імені Ворошилова. Сьогодні це стадіон «Авангард». Необхідно було взяти з собою всі коштовності, особисті речі. Говорили, що їх відправлять до Палестини, але люди вже знали: їх ведуть на розстріл. Учасником тих подій став луганчанин Георгій Масляєв. Чоловіка немає в живих, але збереглися його спогади.

«Ми з мамою дивом залишилися живі в цей день 1 листопада 42-року. Був наказ усім євреям зібратися у дворі громади, а звідти обіцяли вивозити поїздом, а, може, і літаком до Палестини. І у кого є з собою лопата, взяти з собою лопату, бо одразу на місці будуть виділятися наділи землі».

Тисячі людей вели пішки за маршрутом шостого трамвая в район Гострої Могили. Вони знали, що ніякої Палестини не буде — їх ведуть на розстріл. Тоді у матері Георгія Масляєва народився план, як врятувати себе і сина.

«По дорозі у мами, а вона була молода жінка, 24 роки, у неї в голові визрів план, як врятуватися. Мама стала мене притримувати так за ручку, а я не розумію, кажу: «Мама, а що ми так повільно йдемо, що люди нас вже обходять?» А вона каже: «Мовчи!» І так ми опинилися в останніх шеренгах. І мама мене смикнула за руку і каже: «Стій!», присіла навпочіпки і стала мені на черевиках шнурки зав’язувати».

Німецькі солдати не очікували, що жінка наважиться бігти, і пішли вперед. Тоді мати схопила Георгія на руки і побігла щосили подалі від колони. Пізніше, згадує чоловік, їм було важко знайти притулок у знайомих: навіть найближчі друзі відмовлялися пускати євреїв у свій будинок. Але і ці проблеми вони змогли пережити. Головне — залишилися живі.

Сьогодні на місці тих трагічних подій встановлено меморіал «Не забудемо. Не простимо». Щорічно, в ці дні, або в День пам’яті жертв Голокосту до нього приходять євреї луганської громади.

Журналісти «Громадського радіо» намагалися зв’язатися з її представниками, щоб дізнатися, які заходи заплановані до цієї дати, але телефони громади не відповідають. Президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський пояснює це тим, що представники громади Луганська ведуть досить закритий спосіб життя і цьому є свої пояснення.

«Це булу проблема півроку тому. Сепаратисти зайняли приміщення єврейської державної школи у Донецьку. Після втручання міжнародних єврейських організацій Захарченко заявив, що вони не мають бажання захоплювати учбовий заклад, що школа має працювати, як працювала».

Про життя єврейських громад Луганська і Донецька Аркадій Монастирський дізнається в основному із спілкування в соцмережах.

«Ми знаємо про те, що у засобах масової інформації Донецька і Луганська останнім часом з’явилося чимало антисемітських статей у місцевіх газетах та ​​виступах».

З досвіду спілкування з тими, хто прийняв рішення покинути непідконтрольні Україні території, Аркадій Монастирський каже, що люди зробили це через те, що там панують свавілля і беззаконня. Також люди скаржилися на те, що в умовах, які склалися, неможливо вести бізнес. Протягом минулого року з України емігрували близько 3000 євреїв. Багато з них — вихідці з Донецької та Луганської областей, підкреслив Аркадій Монастирський.

"Громадське радіо"

• Киев еврейский
• Аркадий Монастырский