Будівля в самому центрі Ужгорода, що має до того ж чималу історичну цінність, перетворилася на притулок бомжів і джерело “металобрухтового” бізнесу.

ar01

Цей будинок, спочатку побудований у формі ротонди, цілком може називатися історичною архітектурною пам’яткою Ужгорода – тут у далекому 1908 місцева хасидська громада збудувала на тодішній набережній Рошковича мікву – ритуальну єврейську баню. Тоді кожну п’ятницю, напередодні шаббата, сюди сходилося єврейське чоловіче товариство міста, щоб зануритися в басейн. Поруч розташовувалася і синагога, яка пізніше стала переговорним пунктом, а тепер – звичайне приміщення “Укртелекому”.

Пізніше будівля мікви використовувалася в найрізноманітніших цілях, останнє її активне призначення – шкільна їдальня гімназії, відкрита для всіх бажаючих. У цій ролі будівля функціонувала досить довго оскільки готували просто чудово. Наприклад, “підбівана пасуля” нічим не поступалася домашній – зі сметаною в правильній пропорції, копченостями… І сегединський гуляш був вище всяких похвал, та й інші страви не гірше.

Приблизно тоді ж до круглої будівлі мікви додали кілька прибудов, одна з яких з’єднувала їдальню з самою школою. Звичайно, це спотворило історичний вигляд будівлі, натомість додало функціональності. 

Років десять тому, коли “нерухомість в центрі міста” стала жаданим фетишем усіх ужгородських заможних людей, хтось наклав оком і на шкільну їдальню. Не відомо  які махінації і тіньові важелі були задіяні, але в результаті будівлю було приватизовано, а одна з найпрестижніших шкіл Ужгорода стала єдиною, що не має власної їдальні. І з тих пір на кожній перерві школярі юрбою носилися по навколишніх АВС-шках, щоб встигнути купити пачку чіпсів, крекерів і кока-коли – запити. Напрочуд “корисна” їжа, цілком замінює гарячий обід, чи не так? 

У ті роки набережна виглядала так (перед синагогою – будиночок шойхета – ритуального різника птиці):

sinag

І добре б, якби новий власник зайнявся реставрацією будинку, наведенням порядку, створенням привабливого об’єкта в історичному центрі міста. Але ні – на ворота з боку набережної навісили на довгі роки замок, вікна та двері колишньої мікви абияк забили дошками і ДСП, і на цьому – все. Будівля почала руйнуватися і занепадати.

Один з мешканців, що проживають по сусідству, розповідає, що задні двері, через які виносять металобрухт та інші речі бомжі, виламуються постійно, і колишня міква перетворилася на справжній притон для маргіналів – там ховаються від негоди і холоднечі безпритульні, навколо знаходять шприци та інші пристосування для вживання наркотиків, іноді зсередини пробивається дим багаття, розведеного із залишків меблів, а всі металеві деталі в міру виламування виносяться на пункти збору. Всередині металу залишилося зовсім небагато – можливо, у мисливців за залізом до нього просто не дійшли руки, вистачає поки кинутих металевих стільців…

Будівля поступово стає непридатною – стіни сиріють, штукатурка обсипається, цегла руйнується, зовні всі площини споганили тегами обділені талантом, але охоплені гіперактивністю любителі графіті. І хоча будували її на совість, все йде до того, що Ужгород незабаром втратить цікаву будову.

Може, саме в цьому мета нового власника – довести до стану, коли допоможе лише повний знос, а потім вибудувати чергове багатоповерхове скляно-бетонне „угробище” імені Оренди? Може, є можливість скасувати стару угоду і передати мікву в більш дбайливі руки? Навіть не так уже й важливо, кому саме – гімназії під їдальню, єврейській громаді під відродження мікви або бізнесмену, для якого гармонія архітектурного ансамблю стародавнього Ужгорода – не порожній звук.

фото: Костянтин Черкай - автор публікації й фото

 

Go to top